Олександр був палким вболівальником футбольної команди «Динамо».

7 червня в Києві відбувся п'ятий футбольний Кубок пам'яті бійця «Азову» Олександра «Гряна» Гряника.

Цю пам'ятну подію організували батьки захисника разом із його товаришами.

З дитинства Олександр захоплювався різними видами спорту, але зрештою обрав футбол. Він часто грав з однолітками та брав участь у численних змаганнях, але згодом став частиною фанатського руху.

Олександр підтримував клуб «Динамо», і саме з фанами цього клубу він почав свою боротьбу під час Революції гідності.

«Він зазвичай казав: „Я просто подивлюсь, стоятиму осторонь“. Пізніше я побачила в інтернеті фото, де Саня кидає коктейлі Молотова. Він рідко говорив про це, напевно, щоб зберегти наш спокій», — згадує Ольга Гряник, мати Олександра.

Одразу після Революції Олександр хотів вступити до війська, але батьки переконали його закінчити університет. Зрештою він все ж вирішив приєднатися до «Азову» та пройшов курс молодого бійця.

«Грян» встиг спробувати себе в різних підрозділах: піхота, кулеметний розрахунок, пресслужба та снайперський підрозділ «Знаки».

Водночас родина намагалася переконати його повернутися до цивільного життя після шести років служби. Це було важке, але не імпульсивне рішення.

«На Новий 2022 рік він надіслав нам великий перекидний календар, всередині якого був рапорт про звільнення з „Редіса“. Ми були дуже щасливі», — згадує Ольга Гряник.

Однак, коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр без вагань став на захист Києва та області. Він прагнув потрапити до своїх побратимів у оточений Маріуполь.

Коли «Грян» дізнався про план авіапрориву до міста, погодився відразу. В перший день у Маріуполі боєць отримав поранення, але відмовився від госпіталізації та залишився на «Азовсталі».

На жаль, 8 травня по бункеру, де перебував Олександр, росіяни завдали удару авіабомбою. Захисника поховали в рідному Києві на Лук'янівському кладовищі.

Попри все, родичі та близькі знаходять сили вшановувати пам'ять «Гряна» через його улюблені справи.